Gundik (gundiky) wrote,
Gundik
gundiky

Чернігів

Шикарний видався день сьогодні.
Хоч зранку, проснувшись, відчува мало не бодун.
Розвірюхатись коштувало зусиль і моральних жертв + голод-не-тітка заставив піднятися на 3й поверх на сніданок. Поснідали чим Бог послав, а послав Він пшеничну кашу казьонну, домашні пельмені по-білоруськи та сільське біле яблучко.
З набитим брюшком, задоволений, я вже бачив дивних білорусів, з якими буду спілкуватися. Нашвидкоруч напакував рюкзак побрився для солідності, вирушив на вокзал. Фігушки! Поїзд на Білорусію поїхав ще в 7.00, а наступний їхав у 21.00.
Щоб не впасти в депресію, вирішив наповнити день хоч Черніговим.
На Привокзальній площі торгували якісь чурки ширпотребом аля Пяний базар, причому всі як один якоїсь незрозумілої національності. До автобуса залишалося 2 години, які я вирішив використати н апошуки карти області та чашки кави. Карту знайшов у 10м умагазині непогану, а от за каву у Ванільному небі з мене здерли 8 грн, причому кава препаскудна. І чого я туди ходжу? Нарешті купив собі вітаміни Вітрум енерджи віз женьшень. Навряд чи такому здохляку як я це поможе, але пробувати щось треба.
Ок. Приїхавши в Чернігів, першим ділом переписав УСІ розклади на Славутич та Білорусію (про всяк випадок) і – в центр.
Їду в тролейбусі, 60 коп заплачено. Чернігів – типове радянське місто з лише прокидаючоюся цивілізацією. Навколо «Гастрономи», «Продмаги», «Кіоскі», «Ларькі», таблички «Приносить и распивать спиртные напитки категорически воспрещается. Штраф 10 грн.»

В центрі знайшов самий центральний центр, «Вал» архітектурний ансамбль 7-12 ст. Роздивився Катерининську церкву, біля якої розкинули наметове містечко православні прихожани та священники з гаслами «Не дадим раскольникам и расстригам осквернить православную святыню» поспілкувавшись на цю тему із зацікавленим батюшкою, який побрязкував ключами від іномарки пішов я у Спасо-Преображенський Собор (поч. 11ст). Перехрестився, зайшов, постояв, подумав про вічне.
Що мене вражає, так це розміщення всередині Храму торгових точок. З одного боку алтар, ікони, з іншої – також ікони з цінниками. Щось неправильно..
На черзі 2 музеї де було оплачено по 3 грн за кожен, і вони того були варті. Ікони 18ст на дереві – це вражає. Торкаючись руками до дощок, відчуваєш енергію століть. Також завжди приємно вдихати запах сходів, дверей, по яких ходили люди не одне століття.
Дратували на території ланцюжки з весільними церемоніями, які навперебій хотіли сфотографуватись на фоні усіх церков. А одна молода фотограферша у вишиванці командувала молодятам «туда», «бігом на горбок» і т.д. з симпатичним Маrk...
Наступною була Пятницька церква. Звичайно ж всередині обов’язковий ларьок.
Покрутивши в руках карту і покрутившись центром, вирішив провідати печери Св. Антонія та Троїцько – Іллінський монастир.

Після Валу націлився на знамениті Антонієві печери,
кандидати в 7 чудес України, але, дякуючи Яні та Ірі
подивлюся їх іншим разом.
Вертаючись, раптом усвідомив, що був у Чернігові і не куштував на місці
тутешнього пива.
Отож, по хорошому посварившись із сердитою тітонькою у
привокзальній кафешці, продегустував Чернігівське і подався додому.
Ще варто було б розповісти про сусідство в електричці з фотографершою у вишиванці, але детально роздруковувати лінуюся..
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments